«Чи можлива якісна освітня робота педагога з дошкільнятами в дистанційному форматі?»

Дистанційне навчання дошкільнят – це насамперед педагогічна просвіта батьків, без жодного нав’язування, тиску і зобов’язань. У вихователів не було перехідного періоду, щоб підготуватися до такого формату роботи. Усе сталося в один момент. Тому як такового принципу дистанційної роботи на сьогодні не має: сьогодні все, що планують і пропонують фахівці, - лише припущення, гіпотези, які мають пройти перевірку з часом. Враховуючи вже набутий досвід існує дві основні проблеми. Перша, з позиції управлінців в освіті: як визначити робоче навантаження вихователів для обрахування заробітної платні? Друга, з позиції реалізації освітніх завдань: як забезпечити якісну освітню діяльність в умовах тривалого від’єднання дітей від закладу дошкільної освіти? Отже, перша проблема – очевидні побоювання управлінців, щоб вихователі не сиділи без діла, не заборгували державі за вимушений простій. Тож педагогів намагаються навантажити в різні способи: байдуже чим, аби були зайняті. Хочу озвучити думку багатьох причетних до системи дошкільної освіти. Вихователі у своїй знеціненій суспільством та ЗМІ праці, які мовчки в умовах мінімальної зарплатні та постійного цькування працюють у переповнених групах, на багато років уперед віддали свої «борги». До того ж справжній вихователь в умовах карантину завжди знайде, чим себе зайняти (упорядкуванням власної методичної скарбнички, підвищенням кваліфікації, відновленням здоров’я, підвищенням свого культурного рівня). Про те, чим справді варто навантажити педагогів, буде сказано нижче. Тепер щодо другої проблеми. Можна, звісно, вдавати, що система дистанційної освіти на її дошкільному рівні працює успішно. Але варто визначитись: педагоги прагнуть реально організувати якісну освіту в складних умовах чи хочемо вдати, що така система в нас уже налагоджена? Вдавати ми вміємо. Але чи розумно витрачати на це шалені ресурси, передусім людські? Тож потрібно реально все зважувати. Елементи дистанційного навчання вже давно, хоч і безсистемно, застосовують батьки й окремі вихователі. Йдеться про численні навчальнорозвивальні комп’ютерні програми, аудіоказки, мультики, безліч музичних руханок, майстер-класів з художньої творчості. Батьки, діти яких тимчасово чи постійно з різних причин не відвідують садочки, змушені знаходити все це у просторах інтернету, щоб зайняти корисною діяльністю активних малюків. Залежно від рівня батьківської відповідальності домашні заняття зі згаданими електронними матеріалами проводяться більш чи менш систематично і дають різний ефект. Якщо мудрі батьки, «схопивши» ідею, реалізують її в реальному форматі зацікавленого спілкування на матеріалі наявних удома іграшкових, навчальних та інших ресурсів, для дитини така взаємодія стає потужним ресурсом розвитку. На жаль, нерідко батьки просто дають дитині гаджет і вмикають потрібну програму – без ретельного відбору матеріалу, без урахування цільової аудиторії та можливих наслідків. Тоді варто очікувати зовсім іншого результату, адже без належного супроводу використання пристрою перетворюється на пасивне споглядання з усіма негативними наслідками. А ще ж треба враховувати рівень розвитку психічних процесів дитини, її пізнавального інтересу тощо. Отже, величезною мірою успіх залежить від батьків. І якщо раніше відповідальність за якість навчання і виховання дітей лягла на плечі педагогів, то тепер саме час допомогти батькам відчути себе відповідальними суб’єктами освітнього процесу, що затверджено, до речі, в законодавчих актах. Що мають для цього зробити педагоги? Більшість освітніх програм для дошкільнят були написані професійною мовою і не перебували в полі зацікавлень та уваги батьків. Тепер педагоги повинні підготувати батьків, зрозумілою, популярною мовою і надати батькам чіткий образ проміжного або кінцевого результату дошкільної освіти: за якими параметрами можна визначити, що дитина на певний період її дошкільного життя володіє необхідним набором знань-умінь-навичок, виявляє ставлення до… і демонструє готовність до… Батьки мають прагнути відповідати заявленому рівню і підтягувати до нього знання й уміння дитини, щоб на момент контролю (його форму і зміст також маємо подати в доступному для батьків вигляді) вона продемонструвала відповідний результат. Контроль у ситуації дистанції набуває особливого значення. Отже, основні зусилля вихователі мають зосередити на роботі з батьками.