15 травня, вся країна відзначає Міжнародний день сім’ї – день наших з Вами родин.

Метою якого є звернути увагу суспільства на важливість сім’ї та проблеми, які часто виникають в сім’ях.

Святкування Дня сім’ї було затверджено резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 вересня 1993 року. ООН розглядає сім’ю як основу суспільства: якщо не поважати права однієї сім’ї, під загрозою опиниться все суспільство.

Сім´я, увібравши в себе історичний досвід всіх попередніх поколінь, завжди була і залишається осередком збереження духовних і культурних традицій нації. Весь світ знає, якою талановитою, працелюбною, духовно багатою є українська нація. Ці високі якості закладаються саме в сім´ї, де дитина отримує перші уроки любові до батька, матері, до своєї Батьківщини. У сім´ї вона набирається сил і натхнення, які допомагають їй впродовж всього життя долати життєві труднощі, досягати вершин і отримувати перемоги, адже саме родина є тією цеглинкою, з якої складається добробут та спокій у нашій державі. Родина як основний елемент суспільства була і залишається берегинею людських цінностей, культури та історичної спадкоємності поколінь, чинником стабільності та розвитку.

Що ж потрібно для створення щасливої родини?!

Поради батькам

Сімейне життя часом ставить перед нами досить складні завдання. Необхідно враховувати безліч емоцій і потреб близьких людей поряд зі своїми власними, не кажучи вже про те, що кожний розраховує, що і його емоції та потреби будуть враховуватись у тій же мірі. Однак створення щасливої родини не повинно перетворюватись на виснажливу роботу або супроводжуватись сварками.

Далі описані п’ятнадцять принципів щасливої родини, з якими ви можете ознайомитись самі й ознайомити свою сім’ю, зібравшись разом на сімейну раду.

1. Кожний член щасливої родини прагне бути її невід’ємною частиною

Сім’я не складається, якщо деякі її члени не бажають ставати її частиною. Адже бути сім’єю означає бути однією командою – разом у горі й радості. Кожному члену сім’ї необхідно прийняти свідоме рішення про те, щоби бути її частиною, тобто бути уважним і турботливим у ставленні до решти членів своєї сім’ї. 

2. Щасливі сім’ї будують міцні соціальні зв’язки

Сім’ям, як свого роду командам, звісно ж, необхідно триматись разом, але крім цього вони повинні вибудовувати не менш міцні соціальні взаємини. При зустрічі із сусідами треба не просто вітатись або махати рукою, а зупинятись і розмовляти з ними. Усією сім’єю відвідуйте суспільні заходи, заводьте нових і цікавих друзів. Дізнавайтесь про друзів кожного члена своєї сім’ї – принаймні знайте їхні імена й особистісні риси або особливості їх життя, щоб ви не тільки розуміли, з ким проводить час ваша сім’я, а й могли поставити більш глибокі та змістовні запитання, ніж питання типу «Ти добре провів час?».

3. Сім’ї тримаються разом і в позитивних, і в неприємних ситуаціях     

Ви не маєте права кидати свою сім’ю лише тому, що виникли якісь проблеми. Так, в якийсь момент ваша дитина може подумати, що батьки стають занадто нав’язливими, і захотіти сховатись у своїй кімнаті подалі від їхньої уваги; або ж вас самих може виснажити нестерпна поведінка сина чи доньки, яка вже переповнює чашу вашого терпіння, але, як би там не було, ви повинні триматись разом і разом долати труднощі. Не можна бути сім’єю лише в радості.

4. Люди у щасливих сім’ях мають можливість бути самими собою

Те, що люди є частиною однієї родини, не означає, що вони всі як один повинні мати однакові інтереси. Якщо ваш старший син любить грати у футбол, не треба примушувати молодшого займатись цим видом спорту, особливо якщо йому більше до душі малювання. Хоча спільні заходи, такі як турпоходи чи поїздки на канікулах, завжди корисні, не примушуйте членів своєї сім’ї цікавитись тим, до чого вони не відчувають природної схильності, не варто це робити лише з тієї причини, що всі інші члени родини люблять це заняття.

5. У щасливих сім’ях усі проводять корисний час один з одним

Кажучи про походи та спільно проведені канікули, не можна не відзначити, що час, який вся родина проводить з користю, має вирішальне значення для здобуття сімейного щастя. Складно відчувати себе щасливою родиною, якщо ви не разом! Корисний час не обов’язково має означати витрати на розваги або відвідування музеїв. Його можна проводити просто вечеряючи разом раз на тиждень або роблячи прибирання в домі всією родиною по суботах.

6. Члени щасливої родини з усіх сил стараються один для одного 

Ви бачили фільми, в яких старший брат заступається за молодшого? Дуже зворушливі та хвилюючі, чи не так? Ось так і в щасливих сім’ях. Кожний захищає один одного. Кожний з усіх сил старається для інших членів сім’ї. Треба любити один одного щодня (незалежно від того, наскільки неприємними і, можливо, навіть негідними любові здаються часом деякі члени сім’ї) і жертвувати собою та своїм часом заради їхнього блага.

7. У щасливих сім’ях кожен несе відповідальність за власне щастя

Не можна розраховувати на те, що хтось інший зробить вас щасливим. Це стосується друзів, батьків і членів сім’ї. Людина повинна вміти знаходити щастя в самій собі ще перед тим, як додасть щось у власну сім’ю. Наявність залежності від інших людей лише означає, що ви висуваєте до них необґрунтовані вимоги і, можливо, заважаєте їм самим знаходити своє щастя. Якщо кожний член родини стане зосереджуватись на власному щасті, то й свою сім’ю він буде наповнювати щастям. Подумайте про те, якими приємними можуть бути сімейні вечері, коли всі посміхаються й ніхто не сумує.

8. У щасливих сім’ях дотримуються даних обіцянок

Якщо людина не може покластись на сім’ю, вона не може покластись ні на кого. Якщо ви пообіцяли, що будете сидіти в першому ряду на дитячому святі, вам варто виконати свою обіцянку. Якщо дитина пообіцяла своїм батькам, що покращить свої оцінки, їй необхідно старатись з усіх сил! Дотримуйтесь своїх обіцянок перед членами сім’ї, щоб вони вважали вас надійною людиною, яка заслуговує на довіру. З іншого боку, намагайтесь давати такі обіцянки, які зможете виконати. Не варто стрибати вище голови у прагненні довести, що ви є гідним членом сім’ї.

   9. Членів щасливих сімей відрізняє терпіння   

Не намагайтесь отримати все відразу. Зміни вимагають часу, і члени сім’ї повинні розуміти це та проявляти терпіння. Вашій дитині, наприклад, може знадобитись деякий час, щоб усвідомити необхідність після прання складати та прибирати в шафу свою білизну. Деяким членам сім’ї можуть знадобитись кілька нагадувань про те, що треба піднімати свої вологі рушники з підлоги у ванній кімнаті. Виходити із себе і кричати неефективно; будьте терплячими й добрими, і ваша сім’я почне змінюватись, щоб допомогти вам і всій родині в цілому.

10. У щасливих сім’ях вибачають один одного  

Коли люди помиляються у своїх діях і вчинках, їм іноді доводиться випрошувати вибачення у друзів або знайомих, але в сім’ях не тримають образ один на одного. Члени сім’ї – це ті люди, які знаходяться з вами день у день, пліч-о-пліч. Вони знають вас краще, ніж будь-хто, і знають, що ви теж людина, а кожна людина в цьому житті робить помилки. Тому сім’я, яка дійсно любить вас, зрозуміє, якщо ви схибили, вибачить і буде любити вас, як і раніше.

11. Члени щасливих сімей використовують у спілкуванні слова турботи й підтримки

У таких сім’ях не використовують різкі, колючі та образливі слова. Там не прийнято сваритись або нити, щоб донести свою точку зору. У спілкуванні члени щасливих сімей використовують слова турботи та підтримки. Це сприяє створенню атмосфери любові, в якій кожний член сім’ї знає, що він може спокійно висловлювати свою думку і його почують без сварок і скандалів, а також може приймати все сказане на свою адресу за чисту монету й не шукати у словах завуальованої критики чи докорів.

12. У щасливій родині всі діляться своїми емоціями

Кожна людина прагне мати власний простір у домі, але не можна закриватись повністю. У щасливих сім’ях люди діляться своїми емоціями. Це допомагає досягти взаєморозуміння, тому що кожний член сім’ї завжди знає, що відчувають його близькі. Якщо є хороші новини, сім’я радіє разом. Якщо є проблема, яку одна людина вирішити не може, її можуть розділити з нею всі члени родини. Ваша сім’я – це ваша найкраща система підтримки, користуйтесь цим і будьте готові допомагати іншим.

13. У щасливій родині всі вболівають один за одного

Члени сім’ї вболівають один за одного. Вони тримають кулаки за того, хто складає важкий іспит або виступає на конференції зі своєю доповіддю. Вони підбадьорюють один одного, коли необхідна впевненість, і підставляють плече, коли щось іде не за планом.

14. Усі члени щасливої родини допомагають один одному

Сімейне життя – це більше, ніж виконання домашні обов’язків по черзі, хоча це теж дуже важливо! Члени сім’ї повинні допомагати один одному в усіх випадках життя. Коли вся хатня робота розподілена й кожний відповідальний за свою частину, хтось один не буде відчувати себе пригніченим, зваливши на свої плечі весь тягар домашніх обов’язків. При цьому допомога сім’ї може полягати в чому завгодно – від емоційної підтримки до спільного пошуку ключів від машини неспокійним і метушливим ранком.

15. У щасливих сім’ях розвинене почуття вдячності

Коли члени вашої сім’ї дружно допомагають вам в якійсь справі, не забувайте дякувати! Той факт, що ви пов’язані родинними стосунками й живете разом, не означає, що можна приймати допомогу інших членів сім’ї як щось звичайне й буденне. Завжди кажіть вашій родині, як ви її цінуєте й любите.

Консультація для педагогів

 «Виникнення тривожності у дітей та профілактика страхів»

Раніше батьки і педагоги сприймали заклад дошкільної освіти як установу, яка несе відповідальність лише за здоров’я проте нині поряд з цими аспектами діяльності набувають актуальності й інші функції дитячого садочка, зокрема соціалізація дитини. Соціалізація у широкому сенсі – розвиток людини як соціальної істоти, становлення її як особистості. Суть соціалізації полягає в тому, щоб дитина засвоїла правила, за якими живе суспільство, і не порушувала їх, адже за порушеннями слідкує покарання. Отже, соціалізація в певному сенсі зумовлює тривогу, формує страхи. Тривожній дитині важче соціалізуватись, працювати в колективі.

Що таке дитяча тривожність

Дитяча тривожність – широке поняття, що охоплює різні аспекти сталого емоційного неблагополуччя. Тривожній дитині властиві хвилювання, підвищене занепокоєння, очікування поганого ставлення до себе чи негативної оцінки з боку значущих дорослих та однолітків. Тривожна дитина постійно відчуває власну неадекватність і неповноцінність, вона невпевнена у правильності своєї поведінки та рішень.

Критерії тривожної дитини:   

1. Не може довго працювати, не стомлюючись.
2. Їй важко зосередитись на чомусь.
3. Будь-яке завдання викликає надмірне занепокоєння.
4.  Під час виконання завдань дуже напружена, скута.
5. Бентежиться частіше за інших.
6. Часто говорить про напружені ситуації.
7. Скаржиться, що їй сняться страшні сни.
8. Руки в неї завжди холодні, вологі.
9. У неї поганий апетит.
10.  Полохлива, багато що викликає в неї страх.
11.  Зазвичай неспокійна, легко засмучується.
12.  Часто не може стримати сліз.
13.  Погано переносить чекання.
14.  Не любить братися за нову справу.
15.  Боїться труднощів.

Стан тривоги, на думку американського дослідника Керола Ізарда, охоплює цілий комплекс емоцій, з-поміж яких і страх. Наявність вікових страхів у дитини – норма. Утім, якщо у дитини надто багато страхів, це свідчить про появу тривожності у її характері.

Вирішальну роль у формуванні тривожності відіграє оточення, в якому підростає дитина, характер стосунків із близькими та рідними. Більше страхів – у дітей, які не мають братиків та сестричок, які живуть у квартирах, а не в приватних будинках. Щоправда, не завжди спілкування з однолітками зменшує страхи. Щоб домогтися бажаного ефекту, варто залучати дитину до колективних ігор. Такі ігри дають змогу обіграти деякі страхи, скористатися нагодою природно їх усунути. Для профілактики тривожності необхідно забезпечити дитині максимум інформації, що розширюють її розуміння світу. Батьки, які не шкодують для цього часу, не мають особливих проблем із дитячими страхами.

Природно, що підростаючи, дитина звільняється від якихось тривог. На місце конкретних дитячих жахів приходять страхи соціально обумовлені: бути не таким, як усі; страх невизнання, нерозуміння, невпевненості у своїх силах. Тривожність – це результат звужених можливостей дитини або її невисокої самооцінки.

Тому профілактика полягає в тому, щоб сформувати необхідні знання, які б спонукали до підвищення ефективності дитячої діяльності, повернути б віру в успіх. Формування впевненості у собі – дуже кропітка справа, результат спільних зусиль усіх дорослих, які спілкуються з дитиною. На формування стійкої тривожності впливає хронічна травматизація, коли випадково або через недогляд дитина переживає психічне потрясіння, що перевершує межу її сил.

Чому виникає?

Одна з причин дитячої тривожності – порушення дитячо -батьківських взаємин. Якщо батьки впевнено і гнучко поводяться під час взаємодії з дитиною, то у неї майже не виникає страхів. І навпаки, рівень тривожності підвищується, якщо батьки свідомо чи несвідомо провокують появу страхів, наприклад, залякують дитину. Авторитарний стиль батьківського виховання в родині, перевантаження організму дитини навчанням, завищені вимоги до дитини, постійне порівняння її з іншими дітьми, розлучення батьків, висока тривожність педагога чи батьків, невроз чи інші психічні розлади. Характер взаємодії між вихователем і дітьми в групі також може зумовити у дитини страхи, згодом і тривожність. Наприклад, якщо вихователь не враховує індивідуальні особливості дитини, надмірно суворий або недостатньо уважний до неї, у дитини може виникнути страх дитячого садка.

Як допомогти малюкові побороти страх? Перш за все потрібно безпосередньо дізнатися, що в дитини сталося. Дитина має відкрито поділитися своїми побоюваннями і тривогами. У жодному разі не можна карати за страх чи тривогу, змушувати перебороти себе відповідно до вашого бажання. Спробуйте  зрозуміти її переживання, і ви вміло допоможете їй позбутися небажаного. Гірше з тими дітьми, яким страхи ввижаються систематично. Вони пригнічують настрій, поведінку.

Щоб людина менше потрапляла у вирій тривоги, треба розповісти їй про природу емоцій і переконати в тому, що більшість реакцій мобілізують. Справжнім ворогом страхів є сміх – дзвінкий, тривалий. Зменшити тривогу можна також навіюванням приємних згадок або настрою, але для всіх дітей буде корисним попереднє програвання ситуацій, що містять загрозу, подумки. У ситуаціях, де дитина відчуває напруження, можна запропонувати їй виконувати потрібну дію так, як це зробив би улюблений герой, наприклад, Буратіно, Кіт Леопольд та інші.

Роботу треба проводити в трьох напрямках:

1. Підвищити самооцінку дитини.

Щоб досягти успіху в цьому напрямі, варто бачити позитивні якості дитини, ставитися до неї з повагою та любов’ю, уміти помічати навіть найменші її успіхи, звертатися до дитини на ім’я, хвалити її навіть за незначні досягнення, відзначати їх в присутності інших дітей.

2.  Навчити дитину керувати її поведінкою.

Не слід порівнювати дитину з іншими дітьми. Ліпше порівнювати досягнення дитини з її власними результатами. Під час роботи з тривожною дитиною доцільно застосовувати рольові ігри. Можна відтворювати як знайомі дитині ситуації, так і ті, що спричиняють у неї сильну тривогу. Тривожна дитина боїться рухатися, адже саме під час активної емоційної рухливої гри вона може пережити і сильний страх, і хвилювання, проте це дасть змогу їй зняти напруження у реальному житті.

3.  Навчити дитину розслаблятися.

Вміти розслаблятися важливо всім дітям. Утім, для тривожної дитини це вміння просто необхідне, оскільки стан тривоги супроводжують затиски різних м’язів. Тож під час роботи з тривожною дитиною бажано використовувати ігри на тілесний контакт. Також доцільно застосовувати вправи на релаксацію, техніку глибокого дихання, заняття йогою, масаж і розтирання тіла.

Ваша дитина росте, але Ви почали помічати, що вона в своєму розвитку відрізняється від дітей Ваших знайомих чи сусідів. Дитина почала пізніше тримати голівку, тягнутися до іграшок, хапати їх, захлинається при смоктанні, із запізненням навчилася сидіти, повзати і ходити. До трьох років у дитини не з’явилося мовлення, вона спілкується за допомогою жестів та окремих складів. З іграшками і до цього часу гратися не може, лише на короткий термін дитину може привабити чужа або нова іграшка. Дитина неуважна, казки не слухає, не розуміє їхнього змісту, погано заучує вірші. В поведінці дитини є моменти, які вас хвилюють: малюк дуже рухливий, неслухняний або, навпаки, млявий, повільний, у нього повсякчас міняється настрій.

У нас особлива дитина, яка потребує особливої уваги!

Шановні батьки!

— Усвідомте, що виховання та навчання дитини – це довгий, складний процес, що потребує Вашого уміння, терпіння, знання.

— Дотримуйтеся режиму.

— Старанно, своєчасно виконуйте побажання і завдання педагогів.

— Допомагайте дитині, але не виконуйте завдання за неї.

— Намагайтеся щоденно закріплювати завдання, по можливості, в ігровій формі.

— Заохочуйте навіть незначні досягнення вашої дитини.

— Не нехтуйте порадами педагогів щодо необхідності консультування та лікування у лікарів–фахівців.

— Ніколи не висловлюйте свої думки щодо педагогів в присутності своєї дитини.

Прийміть до уваги такі поради:

— Любіть та оберігайте свою дитину.

— Не чекайте, що вона буде такою, як Ви, або такою, як Ви хочете.

— Допоможіть їй стати самою собою.

— Будьте добрим прикладом для своєї дитини.

— Не мовчіть зі своєю дитиною; грайтеся з нею, працюйте з нею, розмовляйте з нею.

— Не принижуйте гідності своєї дитини.

— Привчайте дитину до порядку, навчайте бути слухняною, не відкладайте зауваження «на потім».

— Чекайте від дитини тільки таких умінь та оцінок, на які вона здатна.

— Пам’ятайте про велику силу похвали, не чіпляйте на дитину «ярликів».

— Піклуйтеся про створення комфортних умов для розвитку вашої дитини.

— Своєчасні та систематичні спостереження і лікування у лікарів-фахівців.

— Мені найкраще відвідувати спеціальний заклад, де зі мною будуть займатися вчителі-дефектологи.

— У мене повинні бути гарні, розвиваючі іграшки.

— До мене потрібний індивідуальний підхід.

— Розвивати і навчати мене необхідно повільно на короткотривалих заняттях, часто повторювати і повільно ускладнювати навчальний матеріал.

— Якщо я втомився – дайте мені невеликий відпочинок, або займіть мене чимось іншим.

— Не вимагайте від мене більше, ніж я можу.

Основні причини дитячої агресії та ефективні способи впоратися з агресією дошкільника

Маленький Артем грав удома разом з друзями. За дітьми спостерігала мама, і, на її думку, гра проходила весело. Але незабаром стався неприємний інцидент: Артему не сподобалося, що інша дитина побудувала кращу вежу з конструктора, тому він ударив її. Мама була по-справжньому шокована поведінкою сина.

Подібні ситуації трапляються з дітьми не так уже й рідко. Спробуємо з’ясувати, чому маленькі діти починають битися та як упоратися з подібною поведінкою.

Чому б'ються маленькі діти?

Агресивна поведінка характерна для маленьких дітей на певному етапі розвитку. Батькам необхідно зрозуміти причини, що призводять до агресії у ставленні до однолітків і дорослих:

• Дитина висловлює негативні емоції. Маленьким дітям важко висловити емоції словами. Неможливість упоратися з емоціями, які переповнюють, і взяти їх під контроль призводить до агресивної поведінки, яка проявляється в істериках і бійках.
• Допитливість. Дитина дізнається багато нового, постійно вчиться, виявляє допитливість до всього навколишнього. Вона бажає експериментувати, порушуючи правила. Починаючи бійку, вона просто хоче подивитися, до чого це призведе та що в цьому поганого.
• Дитина вважає, що це весело. Крім того, вона намагається привернути увагу батьків своєю поведінкою.
• Наслідування. Діти вчаться, наслідуючи тих, хто їх оточує. Можливо, ваша дитина побачила, що її брат поводиться подібним чином, і вчинила так само.

Як відучити дитину битися

Агресивна поведінка в дошкільника не завжди означає, що він бажає комусь зла. Але не варто заплющувати очі на подібні ситуації. Пропонуємо кілька способів відучити дитину битися:

• З'ясуйте причини агресивної поведінки й потреби дитини. Причинами агресії можуть бути вікові особливості розвитку, пригнічена злість, тривога, прагнення контролювати ситуацію або захистити себе та свої речі. Коли в дітей прорізаються зуби й розвивається моторика, вони реагують на різні ситуації за допомогою зубів і кулаків. Дитина часто б'ється й кусається у віці від 1,5 до 2,5 років, оскільки вона ще не знає, як правильно висловлювати свої почуття. Вона припиняє кусатися, як тільки в неї розвиваються навички мовлення. Батькам необхідно навчити малюка правильної поведінки. Якщо залишити все, як є, агресія стане його постійним супутником.
• Звертайте увагу на те, що провокує в дитини агресивну поведінку. Це допоможе вам зрозуміти її причину. Наприклад, Сашко вважає, що іграшки Дмитрика кращі, ніж його власні. Він забирає в нього іграшки й не віддає їх назад. Тому Дмитрик лізе в бійку, щоб забрати їх. Батьки повинні втрутитися в ситуацію й пояснити Сашкові, що його іграшки нічим не гірші, ніж у Дмитрика, а Дмитрикові пояснити необхідність ділитися. Це допоможе уникнути подібних ситуацій у майбутньому.
• Негайно втручайтеся в ситуацію. Якщо дитина б'ється або кусається – зупиніть її. Не кричіть, говоріть спокійним тоном. Подивіться їй в очі та скажіть, що битися не можна, тому що це боляче. Це дасть їй зрозуміти, що ваші слова мають значення. Заберіть малюка в тихе місце, де він зможе заспокоїтися.
• Відвокайте увагу дитини. Приберіть з поля зору те, що спровокувало агресивну поведінку, відволікаючи улюбленою іграшкою, книжкою чи іншою цікавою для малюка річчю.
• Проявіть співчуття. Діти не б'ються без причини. Тому батькам необхідно розуміти й цінувати почуття дитини. Можливо, вона не буде готова відразу ж вислухати вас, тому почекайте, поки вона заспокоїться. Поговоріть з малюком і поясніть йому його почуття. Переконайтеся, що він зрозумів причини своєї поведінки. Зовсім маленьку дитину, яка ще не здатна зрозуміти ваші пояснення, краще просто обійняти й пожаліти.
• Говоріть і пояснюйте. Діти краще розуміють, якщо їм наводити приклади різних ситуацій: «Що буде з іграшкою, якщо ти вдариш її об підлогу?», «Тобі б сподобалося, якби тебе вдарили?»
• Спостерігайте за малюком. Якщо він постійно лізе в бійку, спостерігайте за ним і зупиняйте в критичні моменти. Це може бути складно спочатку, але допоможе запобігти агресивній поведінці в майбутньому.
• Заохочуйте позитивну поведінку. Наприклад, починаючи з трьох років, уже можна придумати символічну винагороду за хороші вчинки, допомогу мамі й татові. Не скупіться на похвалу й підтримку.
• Не заплутуйте малюка своєю поведінкою. Коли ви самі б'єте його за погані вчинки й при цьому вимагаєте, щоб він не бився, ви тільки збиваєте дитину з пантелику. Тому ніколи не бийте малюка, щоб закликати його до порядку.
• Будьте послідовні, встановлюючи правила. Коли дитина б'ється, зупиніть її, скажіть, щоб вона так не робила. Зупиняти малюка потрібно завжди, навіть якщо в нього виник конфлікт з кимось із однолітків.
• Підкажіть дитині альтернативні способи вираження своїх почуттів. Іноді діти б'ються, бо не знають іншого виходу з ситуації, що склалася. Тому вам необхідно навчити малюка альтернативних способів виражати емоції. Наприклад, словесно. Прищеплюйте йому звичку виражати емоції за допомогою слів. Це допоможе говорити про своє незадоволення замість того, щоб лізти в бійку. Навчіть дитину таких слів і фраз, як «ні», «не роби цього» та інших. Також навчіть її уникати ситуацій, які їй не до душі, і вчасно звертатися по допомогу до дорослих, коли вона не може самостійно впоратися з важкою ситуацією.
• Обмежте час, проведений перед екраном. Якщо дитина бачить багато жорстоких сцен по телевізору, агресії не уникнути. Тому обмежте час, проведений перед екраном. Замість цього краще пограти в рухливі або розвивальні ігри.
• Навчіть малюка проявляти ніжність в іграх. Коли малюк під час ігор проявляє деструктивну поведінку (штовхає інших дітей, кидає або ламає іграшки) – це ознака агресії або підвищеної тривожності. Навчіть дитину проявляти ніжність в іграх: погладити собаку, обійняти плюшевого ведмедика, маму чи сестру.

Постарайтеся подивитися на світ очима дитини. Співчувайте, прийміть її поведінку й поводьтеся відповідно. Іноді складно прийняти та зрозуміти позицію дитини, яка б'є інших дітей. Вам швидше захочеться стримати її або накричати. Але є багато інших способів упоратися з агресивною поведінкою.

Як упоратися з дитячою агресією

Пам'ятайте про те, що грубе поводження з дитиною дає лише тимчасовий ефект, у той час як проблеми з поведінкою можуть тривати дуже довго. Коли вона проявляє агресію, це говорить про те, що дитина потребує вашої допомоги. Але як же допомогти малюкові? Пропонуємо кілька способів:

• З'ясуйте, що саме призводить до агресивної поведінки. Це може бути голод, втома або безсилля. Задовольніть усі потреби малюка. Іноді дитина просто не розуміє своїх потреб, і ви повинні допомогти їй у цьому.
• Допоможіть дитині знайти вихід із ситуації. Батьки зазвичай хвилюються й насторожуються, бачачи таку поведінку, але замість цього постарайтеся допомогти їй виправити ситуацію. Проявіть любов і доброту, допомагаючи малюку вивчати навколишній світ і свої емоції.
• Не поспішайте втручатися. Найчастіше дитина своєю агресивною поведінкою просто хоче привернути вашу увагу. Тому не поспішайте відразу ж реагувати. Спочатку заспокойте того, кого вдарив ваш син або донька. Покажіть приклад співчуття, дайте їй зрозуміти, що така поведінка не приверне увагу.
• Надайте вибір. Іноді батьки просто вказують малюкові на те, що йому потрібно робити, не даючи реального вибору. Надайте йому вибір, і це попередить агресію.

Коли ваша дитина – жертва

Якщо вашого малюка ображає одноліток, а його батьки закривають на це очі, вам навряд чи вдасться закликати їх розібратися в ситуації. Але все ж поговоріть з батьками кривдника й поясніть, що їм необхідно втрутитися:

• Перш за все, заспокойте свою дитину та скажіть кривдникові: «Ми вдома так не чинимо». Розкажіть мамі кривдника про ситуацію й попросіть її про допомогу. Мами завжди уважні до поведінки своїх дітей і знають, як з ними впоратися.
• Після того, як діти заспокоїлися, вони повинні деякий час пограти окремо. Якщо вони захочуть грати разом і будуть отримувати задоволення від гри, не заважайте їм. У випадку, коли діти все ще знаходяться в поганому настрої, їм краще й далі грати окремо.
• Якщо вашого малюка постійно ображають у дитячому садку, зверніться по допомогу до вихователя. Якщо це не допоможе, переведіть дитину в іншу групу.

Дитина замішана в булінгу

Дитина знущається з однолітків? Вам необхідно негайно втрутитися, поки це не привело до серйозних наслідків. Будьте особливо уважні до таких ознак агресивної поведінки, які можуть свідчити про її причетність до булінгу:

• Вона дуже швидко стає роздратована.
• Вона вплутується в бійки зі своїми братами або сестрами.
• У моменти фрустрації дитина лізе в бійку.
• Вона віддає перевагу товариству дітей, які теж схильні до агресивної поведінки.
• Дитина не розуміє, що її дії завдають шкоди тим, хто її оточує.

Якщо ви помітили один або кілька перерахованих вище симптомів у вашої дитини, негайно вживайте заходів. Поговоріть з малюком про його поведінку. Навчіть простих способів заспокоюватися (наприклад, порахувати до десяти або зробити декілька глибоких подихів). Це навчить дитину контролювати свої негативні емоції. Якщо жоден із зазначених методів не працює, зверніться по допомогу до психолога.

Діти б'ються, кусаються, впадають в істерику й демонструють агресивну поведінку. Але це зовсім не означає, що ваш малюк поганий або ви – погані батьки. Агресивна поведінка в більшості випадків – всього лише вікова особливість. Запасіться терпінням, і зміни на краще обов'язково настануть.

ПОРАДИ ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ

«ЯК РОЗВИНУТИ МОВЛЕННЯ ДИТИНИ?»

В світі, де гаджети займають провідну роль в житті людей, у дітей все частіше почали проявлятися різноманітні вади мовлення, пропоную вам ряд  занять, які легко провести вдома. Дані поради, при регулярному і постійному повторенні,  допоможуть вам розвинути мову у ваших малюків.

1. Розмови з дитиною, коментуємо свої дії, задаємо питання, спонукаємо до розмови.
2. Читання книг, казок та віршів.
3. Співаємо разом пісні.
4. Розвиваємо дрібну моторику рук. Ліплення з глини, тіста, піску, сортуємо ґудзики, нанизуємо намистинки і т.д.
5. Масаж пальчиків, долонь, пальчикова гімнастика («Сорока – ворона», «Оцей пальчик наш дідусь» і т.д.)
6. Розвивайте розуміння мови, даючи дитині прості інструкції по типу: «дай ручку», «де пальчики» і т.д.
7. Частіше вимикайте телевізор, комп’ютер, телефон.
8. Вчіть дитину розрізняти предмети за розміром, формою, кількістю, кольором.
9. Ніколи не розповідайте іншим людям  в присутності дитини про її вади.
10. Розвиток міжпівкульної взаємодії. Вправа «Ліхтарики» (Покласти кисті на стіл. Одна – стиснута в кулак, інша лежить на столі долонею. Одночасно змінювати положення рук (якщо права в кулаці, а ліва – долоня, то змінити на: права – долоня, ліва – кулак і так далі). Вправа “Кільце” (Піднімаємо вгору обидві долоні і починаємо перебирати пальці на обох руках, поєднуючи в кільце з великим пальцем по черзі вказівний, середній, безіменний та ін. Виконується спочатку правою рукою, потім лівою, потім обома. Ведучий змінює темп виконання, то прискорюючи, то сповільнюючи його).Вправа “Кулак – ребро – долоня” (Ведучий показує дитині три положення долоні на столі, які послідовно змінюють один одного: розкрита долоня на столі, долоня, стиснута в кулак, долоня ребром на столі. Спочатку вправа виконується разом з ведучим:

а) долонею правої руки;

б) долонею лівої руки;

в) обома долонями одночасно.

При цьому міняємо темп виконання, то, прискорюючи, то, сповільнюючи його. Потім дитина виконує вправу самостійно).

Вправа “Вухо – ніс” (Лівою рукою візьміться за кінчик носа, а правою рукою – за протилежне вухо. Одночасно відпустіть вухо і ніс, хлопніть в долоні, змініть положення рук «з точністю до навпаки).

11. Вправи на мовне дихання. Дихальна гімнастика проводиться до прийняття їжі, в добре провітреному приміщенні, щоденно по 5-10 хв. Дуйте через трубочки різних діаметрів, надувайте мильні бульбашки, повітряні кульки, здувайте зі стола шматочки паперу або вати, гасіння свічки, дмухання на паперові човники, що плавають на воді. Вправа "Метелики" (Метелик красивий на квітці сидів. Ми подули, він полетів.(Паперові метелики прив'язані на ниточці. Дитина тримаює метелика й дмухає на нього)). Вправа "Прокололась шина"(Повітря легко ми вдихаєм, Потім повільно видихаєм. Так прокололася шина У нашої машини.(Зробити легкий вдих (накачати шину повітрям), видихнути (показати, як повітря повільно виходить через прокол у шині (зі звуком [ш])).
12. Артикуляційні вправи. Заняття має проводитися щоденно протягом 10хвилин. Кожну вправу дитина має повторити 5 – 10 разів. Шия і плечі мають бути не напружені. Вправа «Вовк», попросити малюка показати, як виє вовк (витягнути губи вперед і вимовити звук у –у – у). Вправа «Кошеня». Попросіть дитину похлебтати, як кошеня, швидко висовуючи і втягуючи губи. Вправа «Бульбашка». Навчіть дитину надувати щоки і різко розривати змичку губ. Вправа  «Жабка».

Рот трохи відкрити. Посміхнутись, губи розтягнути так, щоб було    видно верхні зуби. Утримувати таке поло­ження під лічбу 10-15 секунд (Жабка їсти захотіла,враз взялась вона за діло —  наловила аж сім мух тому й рада: рот — до вух!). Вправа «Щіточка». Посміхнутись.  Закусити спочатку верхню, а потім нижню губу зубами (Дуже працьовита тітка. Чистить біло зуби щітка).  Вправа  «Лопаточка». Широкий язик висунути, розслабити, покласти на нижню губу. Слідкувати, щоб язик не дрижав. Утримувати у такому положенні 10-15 секунд (Широким я язик зроблю, на нижню губку покладу. Гарна вийшла і пласка моя лопатка з язика. Жаль, така лопатка не скопає грядки).

13.  Вправи на рівновагу. Катання на самокаті, роликових та простих ковзанах, скейтборді, на велосипеді без допоміжних колес. Нестійкі поверхні – ходіння по нестійких поверхнях (наприклад, по подушках, кріслах-мішках чи ковдрах на підлозі) змушує тулуб працювати над тим, щоби зберігати вертикальне положення. Нестійкі гойдалки й рухливі ігри, підвішені сходи й канати. Коли гойдалки рухаються несподіваним чином, це змушує м'язи тіла інтенсивніше працювати. Ходьба типу «тачки» (дитина ходить на руках, а дорослий підтримує її ноги). Плавання – змушує тулуб боротися з опором води, забезпечуючи тим самим більш глибоке відчуття себе у просторі. Присідання на коліна, не торкаючись рукою підлоги, підйом і передача повітряної кульки рукою іншому гравцю. Гра у класики – вимагає від дитини зміни напрямку руху та стрибків швидко й часто.

       Шановні батьки, якщо ваш малюк не почав розмовляти до 2,6 – 3 років, вам необхідно звернутись за додатковою  консультацією до вузьких спеціалістів, таких як невролог, логопед, дефектолог, оториноларинголог, психіатр.